. кабінет Хімії - Теорія
Virtual chemistry laboratory
Неділя, 22.12.2024, 15:55
ГоловнаРеєстраціяВхід Вітаю Вас Гость | RSS

Меню сайту

Форма входу

Календар
«  Грудень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

За матеріалами підручника "Хімія" 9кл. за ред. Ярошенко О.Г. 

Що учневі обов"язково треба знати!

Істинний розчин — це однорідна суміш, у якій навіть за допомогою потужного мікроскопа не можна розгледіти частинки речовин.  У розчині розрізняють два компоненти — розчинник та роз­чинену речовину. Серед компонентів розчину розчинником є той, що взятий у більшій кількості і має однаковий із розчи­ном агрегатний стан. Здатність води розчиняти речовини з йонним та ковалентним полярним зв'язками зумовлена полярністю її молекул. Водневий зв'язок — це зв'язок між позитивно зарядженим атомом Гідрогену однієї молекули і негативно зарядженим атомом іншої чи тієї самої молекули. Насичений розчин — це розчин, у якому за даних умов роз­чинено максимально можливу масу розчиненої речовини. Межею розчинності речовини є її вміст у розчині. Розчинність речовини обчислюють зазвичай у грамах на 100 г розчинника.

Дисперсна система складається з подрібнених частинок однієї речовини (дисперсної фази), розподілених у середо­вищі іншої речовини (дисперсному середовищі). Дисперсні системи поділяються на суспензії та колоїдні розчини.

Суспензії містять частинки речовини, що видимі візуально. Розміри частинок дисперсної фази колоїдних розчинів мен­ші, ніж у суспензій, але більші, ніж у істинних розчинів. їх не видно візуально, але можна бачити у промені світла.

Емульсії — дисперсні системи, в яких і дисперсна фаза і дисперсне середовище є рідинами.

Розчинення речовин у воді — фізико-хімічний процес. Фізичний бік цього процесу полягає в тому, що під впливом полярних молекул розчинника структурні частинки розчи­неної речовини — йони (якщо вона йонної будови) чи моле­кули (якщо розчинена речовина молекулярної будови) дифундують у розчин. Цей процес супроводжується погли­нанням теплоти. Хімічний бік полягає у взаємодії частинок розчиненої речовини (йонів, молекул) з молекулами розчинника і супроводжується виділенням теплоти. Залежно від того, якою є різниця між теплотою, що погли­нається, та теплотою, що виділяється, розчинення речовин може супроводжуватися підвищенням або зниженням температури розчину. Кристалізаційною називають воду, яка після випарювання розчину перейшла до складу кристалів твердої речовини. Кристалогідрати можна розглядати як продукт хімічної взаємодії розчиненої речовини з водою, виділений з розчину випарюванням в умовах помірного нагрівання. Криста­логідратами є залізний купорос FeS04 • 7Н20, глауберова сіль Na2S04 • 10Н20, гіпс CaS04 • 2Н20 та деякі інші речовини.

Одним зі способів кількісного вираження вмісту розчиненої речовини в розчині є обчислення її масової частки в ньому. Масова частка розчиненої речовини в розчині — це відно­шення маси розчиненої речовини до маси всього розчину.

Масова частка — це безрозмірна величина, яка завжди є додатним, меншим за одиницю або за 100 % числом. За довільного складу розчину можна виготовити розчини тієї самої речовини з різною її масовою часткою, однак вміст розчиненої речовини в кожному з них не буде більшим від величини її розчинності за конкретних умов. Виготовлення розчину з певною масовою часткою розчине­ної речовини полягає у послідовному виконанні таких дій: обчислення маси розчинюваної речовини і маси розчинни­ка; зважування твердої розчинюваної речовини, відмірю­вання мірним посудом рідкої розчинюваної речовини й необхідного об'єму розчинника; перенесення розчинюваної речовини та розчинника у посудину для виготовлення розчину. Щоб обчислити масову частку розчиненої речовини в роз­чині, необхідно знати масу розчиненої речовини і масу роз­чину. Якщо для виготовлення розчину використовують газувату речовину і її об'єм відомий, то спершу слід обчислити масу цієї речовини. Якщо для виготовлення розчину використовують речовину, що перебуває у рідкому агрегатному стані, і її об'єм та гус­тина відомі, то слід скористатися формулою m = р • V та обчислити масу розчиненої речовини.

Електролітична дисоціація — це розпад речовин у роз­плаві чи розчині на вільні й досить рухомі йони. Плавлен­ням йонних кристалів долаються електростатичні сили притягання йонів, ґратка руйнується, і йони вільно ру­хаються. У водних розчинах руйнування кристалічної ґратки йонних сполук чи перетворення сильно полярного ковалентного зв'язку на йонний відбувається під впливом полярних моле­кул води. Дисоціюючи, речовина розпадається на два типи йонів: по­зитивно заряджені катіони й негативно заряджені аніони, що хаотично рухаються в розчині чи розплаві. У розчині позитивні заряди катіонів зрівноважені негативними заря­дами аніонів, тому розчин в цілому електронейтральний. Електролітичній дисоціації підлягають речовини з йонним та деякі — з ковалентним сильно полярним хімічними зв'язками. їх молекули під впливом диполів води йонізу- ються, тобто розпадаються на йони і переходять у розчин у вигляді гідратованих йонів. Під дією електричного струму хаотичний рух йонів стає впорядкованим: позитивно заряджені йони (катіони) руха­ються до негативно зарядженого електрода — катода, а негативно заряджені, йони (аніони) — до позитивно заря­дженого — анода.

За здатністю речовин проводити електричний струм у розчині чи розплаві розрізняють електроліти та неелектроліти. Всю різноманітність хімічних реакцій можна класифікува­ти на окремі типи. Залежно від обраної ознаки класифікації (класифікаційного чинника) вдаються до різних кла­сифікацій реакцій.

За такою ознакою, як кількість і склад реагентів та про­дуктів реакції, розрізняють реакції сполучення, розкладу, заміщення, обміну.

До реакцій сполучення належать реакції, під час яких з двох і більше реагентів утворюється один продукт реакції.

До реакцій розкладу належать реакції, під час яких з одного реагенту утворюються два чи більше продукти реакції. 

До реакцій заміщення належать реакції, внаслідок яких атоми простої речовини заміщують атоми (йони) у складній речовині з утворенням нової простої і нової складної речо­вини.

Реакції обміну — це реакції, під час яких дві складні речо­вини (реагенти) обмінюються складовими частинами з утво­ренням нових складних речовин (продуктів реакції).

За напрямом перебігу реакції поділяють на необоротні та оборотні.

Необоротні реакції — це реакції, що відбуваються лише в напрямі утворення продуктів реакції. Зворотна взаємодія продуктів реакції з утворенням реагентів неможлива.

Оборотні реакції — це реакції, що за однакових умов відбу­ваються в протилежних напрямах. У рівняннях таких реакцій замість знака «=» ставлять 2 стрілки в різних на­прямах « <=± ». Стрілка, спрямована вправо, позначає пряму реакцію, вліво — зворотну. В оборотних реакціях одночасно відбуваються дві взаємо­дії: взяті для реакції речовини взаємодіють між собою й утворюються продукти їх взаємодії, а утворені продукти теж реагують між собою з утворенням вихідних речовин.

 Хімічна рівновага — це стан оборотної реакції, за якого хімічна взаємодія відбувається, проте видимих змін не спо­стерігається. Пояснюється це тим, що скільки продуктів ре­акції за одиницю часу утворюється, стільки ж і реагує між собою.

За ознакою зміни ступенів окиснення атомів хімічні реак­ції поділяють на окисно-відновні — супроводжуються змі­ною ступенів окиснення атомів елементів — та реакції, що відбуваються без зміни ступеня окиснення. В окисно-відновних реакціях зміна ступенів окиснення атомів чи йонів розглядається як процес повного переходу електронів від менш електронегативного атома до більш електронегативного. Окисно-відновні реакції — це єдність двох взаємно проти­лежних процесів окиснення (віддачі електронів) та віднов­лення (приєднання електронів). В окисно-відновній реакції число відданих електронів дорівнює числу приєднаних. В окисно-відновних реакціях сума позитивних і негативних ступенів окиснення атомів має однакове числове значення. В окисно-відновних реакціях окисник дістає електрони, відновник — віддає, внаслідок чого окисник відновлюється, а відновник окиснюється. Окисно-відновні реакції доволі поширені в природі та промисловості. Усі речовини наділені внутрішньою енергією, що скла­дається з енергії теплового руху й енергії взаємодії складо­вих частинок речовини. Під час хімічних реакцій спостерігається зміна внутрішньої енергії речовин внаслідок руйнування хімічних зв'язків, властивих речовинам-реагентам, та утворення нових хіміч­них зв'язків, притаманних продуктам реакції. Різниця між внутрішньою енергією продуктів реакції і ре­агентів називається тепловим ефектом хімічної реакції (позначається АН), який вимірюється в джоулях або кіло­джоулях й характеризує кількість теплоти, що виділяється або вбирається під час хімічної реакції.

За тепловим ефектом хімічні реакції класифікують на екзотермічні й ендотермічні. Екзотермічні реакції супроводжуються виділенням тепло­ти, ендотермічні — вбиранням теплоти. Величину теплового ефекту ендотермічних реакцій запису­ють зі знаком плюс, а екзотермічних — зі знаком мінус.

Рівняння реакції, в якому зазначено її тепловий ефект, на­зивається термохімічним рівнянням.

Швидкість хімічної реакції — це зміна концентрації реа­гентів чи продуктів реакції за одиницю часу при незмінно­му об'ємі гомогенної системи. Різні хімічні реакції відбуваються з неоднаковою швидкістю.

До чинників, що впливають на швидкість хімічйих реакцій, належать: природа реагентів, концентрація речовин, тем­пература, площа поверхні твердих речовин, доступна для взаємодії з іншою речовиною, тобто ступінь подрібнення, наявність каталізатора, інтенсивність освітлення (для деяких реакцій). Знання про швидкість хімічних реакцій дають змогу керу­вати їх перебігом, прискорюючи або в разі потреби сповіль­нюючи їх.  

Міні-чат
500

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright MyCorp © 2024 Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz